Кар'єра нинішнього тренера полтавської команди починалась з досить юного віку (6 років) у луганській ДЮСШ при команді «Зоря». Те, що батько маленького Юри, Володимир Малигін, був чемпіоном СРСР 1972 року, зіграв кілька ігор у складі збірні СРСР і брав участь в іграх на Кубок незалежності в Бразилії, природно, в суттєвій мірі вплинуло на вибір майбутнього голкіпера. Грати він починав в амплуа нападаючого, і лише випадок зробив Малигіна-молодшого воротарем. В одній з ігор голкіпер команди був травмований, а Юрій був як для свого віку досить рослим хлопцем, тому йому й довелося замінити тавмованого. От з тих пір і до закінчення ігрової кар'єри він не виходив з «рамки». В 1986 році, виступаючи за збірну своєї школи, став чемпіоном СРСР серед команд ДЮСШ. Потім було «срібло» у першості СРСР серед юнаків, а з 1988 року все вже пішло «по-дорослому». Зігравши кілька ігор за луганську «Зорю» в 1-й лізі чемпіонату СРСР, Юрій Малигін перейшов в алчевскую «Сталь», за яку відіграв 4-ри сезони. В 1995 повернувся в рідну «Зорю». Коли внаслідок різного роду фінансових ускладнень команда вимушена була покинути вищу лігу, Юрій перейшов у маріупольський «Металург». Після серії перипетій - травма, операція, складні відносини із тренером - Малигін переходить у смоленський «Кристал», за який відіграв 2-ге коло чемпіонату Росії 1999 року. Смоленська команда була на грані вильоту, але запрошена тренером «бригада», у т.ч. і Малигін, витягнула «Кристал» на 10-е місце. Перспектива виходу в наступному сезоні у вищий дивізіон зникла разом з відставкою тренерського складу, у тому числі й головного тренера С. В. Ломакіна. Після цього Юрій перейшов в «Динамо Спб» (Санкт-Петербург), де виступав під керівництвом того ж Ломакіна до 2002 року. Потім, перш ніж повернутися в рідні пенати, Малигін змінив ще дві команди й, зрештою, опинився знову в луганській «Зорі», яка щоправда, на той момент уже називалася « Зоря-МАЛС». Очевидно, дитяче амплуа нападаюче все життя не давало спокою Юрію Малигіну, інакше важко пояснити його досить агресивну манеру захисту воріт. Як писало про нього «Дзеркало тижня», «воротар справляв враження обдарованого чудовою реакцією гравця... початок удару він пвідчував чудово й, скоріше, по-гандбольному, ніж по-футбольному, заздалегідь кидався туди, де через долю секунди міг опинитися м'яч. Саме така гра воротаря виводить з себе форвардів: їм починає здаватися, що ворота дуже вузькі, що воротар скрізь, що руки в нього загребущі й завжди знайдуть м'яч. Звідси старання послати м'яч під штангу або під поперечину й промахи - один за іншим...». Втім, як заявляв у свій час сам Юрій Малигін, з його ростом легше в «рамці», але тренери привчили постійно «читати» гру, адже якщо воротар впевнено грає на виходах - це гарна допомога захисникам. Тоді спокійно можна грати в три захисники (воротар виступає в ролі останнього). Остаточно кар'єра голкіпера закінчилася на початку 2005 року, і настали непрості тренерські будні. Починав Юрій Малигін другим тренером «Зорі-2», але досить швидко виріс у головного. Пізніше став головним тренером дубля «Зорі», з 2006 року виконував обов'язки головного тренера основного складу. Потім очолив луганський «Комунальник», де успішно тренував команду практично до 12 серпня 2008 року.
1970 року народження. Любить читати серйозну літературу, а також спортивну періодику, дивитися старі радянські фільми (футбол дивиться без звуку, щоб коментатори не заважали оцінювати те, що відбувається). Крім футболу, грає ще й у баскетбол і волейбол. Як тренер воліє бачити чіткий малюнок гри та комбінований стиль - силу й техніку. Більшість команд, у які його запрошували, перебували на грані вильоту, і, щоб зачепитися за «зону виживання», їм були необхідні екстрені заходи. Або це були команди, що прагнуть до «корони». Принцип «Дисципліна й порядок б'є клас» прийнятний для Малигіна лише на початковому етапі.